"Страх треба вчитися долати": військового неприємно вразила поведінка чоловіків в тилу

Військовослужбовець з позивним "Джокер", Михайло, відіграє ключову роль у підрозділі безпілотних літальних апаратів 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. На початку повномасштабної війни, він перевіз свою сестру з Києва в більш безпечне Закарпаття, після чого сам відразу ж звернувся до військкомату.

Історію військового розповіли на сторінці Закарпатського легіону у Facebook. Він також був неприємно вражений поведінкою чоловіків в тилу.

Хоча Михайло міг би залишитися в цивільному житті, оскільки в його 24 роки він ще не підлягав мобілізації за віком та мав обмеження щодо придатності до військової служби, він вирішив активно включитися у військові дії.

Відмовившись від формальної військово-лікарської комісії, Михайло наполягав на вступі до 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, заслуживши серед товаришів позивний "Джокер".

За словами військового, відстань ураження й потужність боєприпасів для FPV-дронів із часом тільки зростатиме й ефективність безпілотників висока. Тому оператори БПЛА часто самі стають пріоритетною мішенню для російських безпілотників. "Джокер" знає це зі свого досвіду.

"Ми мали повертатися з бойової позиції, за нами на пікапі приїхав товариш. По дорозі наздогнав ворожий дрон, але не влучив — вибухнув за кілька метрів від машини. Виявилося, росіяни моніторили дорогу, запускали почергово FPV-дрони, щоб постійно бути в повітрі. Невдовзі після виїзду інший дрон наздогнав нас і влучив у передні двері. Водій, котрий приїхав за нами, загинув. Я сидів попереду і отримав контузію, лопнули обидві барабанні перетинки. Двоє товаришів позаду отримали легші контузії", — згадує військовий.

Після перенесених двох операцій і лікування Михайло повернувся до свого підрозділу і продовжив брати участь у війні. Під час наступного бойового виїзду він отримав ще одне поранення, але швидко відновився.

Після поранення Михайло лікувався в тилу і бачив багато чоловіків призовного віку, котрі не хочуть іти воювати. Ця картина його неприємно вразила.

"Зараз є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде. Так, війна — це страшно, тут присутня смерть. І мені буває страшно на позиції під час обстрілу. Але страх треба вчитися долати. Зате тут такий досвід, який не переживеш ніде інде — емоції, дружба, відчуття плеча, адреналін, радість від знищення цілей. У мене бажання знищити ворогів якомога більше — так швидше закінчиться війна, і я зможу повернутися додому", — зауважує захисник.