Оксана Забужко висунула свою версію щодо підозрюваного у вбивстві Фаріон

Відома українська письменниця Оксана Забужко прокоментувала інформацію щодо можливогонападника на Ірину Фаріон, фото якого поширили ЗМІ. Вона звернула увагу на те, що хлопець дивно поводився як для справжнього кілера і дуже намагався усім запам’ятатися.

Про це вона написала на своїй сторінці у Facebook.

Як зауважила Забужко, хлопець два тижні демонстративно "намулював очі" потенційним свідкам у дворі Ірини Фаріон.

"Крислатий капелюх, чорні окуляри, довгі рукави в 40-градусну спеку, навіть для фото попозував, щоб його запам'ятали, - і подумала, відлунням геніальної Миколайчукової репліки з геніального фільму: "Слухай, каже, кого ти мені нагадуєш?.." (с)

Та ж убивство Костельника (досі "нерозслідуване". ги-ги!) в тому самому славному місті Львові, в 1948 р. Тільки там кілер був реальний. А от щодо цього "рядженого" - дуже сумнівно, що це він стріляв. Але, з найвищою правдоподібністю, в живих його теж уже немає. І в версію "псих-битовуха" (підмножина від "це все українці самі-самі, напруга в суспільстві наростає, срочно міріцца з Росією, бо буде хуже!") повірить ціла купа народу (отже ж уже почали!), - хоча шита вона такими самими білими нитками. як і та з 1948-го...", - побачила "російський слід" у вбивстві Забужко.

Письменниця додала до свого допису уривок із рукопису недописаного роману:

"А вранці 20 вересня 1948 року на Краківській тато стрівся поглядом з убивцею Костельника – серед криків і заметні той промчав з пістолетом просто повз нього (татові здалось – на нього!), назавжди подарувавши йому своє молоде темнооке обличчя з чорними вусиками (найімовірніше, втім, фальшивими), - за мить до того, як із над’їхалого автомобіля короткою чергою завалили і його: все відбулося дуже швидко, казав тато, тільки той погляд здався йому довгим на ціле життя. <...> тридцять п’ять років мій тато пам’ятав це обличчя – хлопця, про якого й досі, по упливі ще тридцяти п’яти, невідомо нічого, навіть справжнього імені, нічого, окрім того, що був виконавцем у спецоперації МГБ з убивства Костельника, зараз же на місці й зліквідованим, із тої самої машини, якою його, очевидно, пообіцяли забрати з місця теракту, тобто використали, як у них мовиться, "втьомную", - і незрозуміло, навіщо було моєму татові довіку носити в собі його обличчя, і чому той убивця (якийсь кримінальник, якому за те пообіцяли "скостіть срок"? чи - варіант Сташинського: завербований під тортурами колишній підпільник, а чого доброго, й обдурений месник "за зраду церкви"?..) за мить до загибелі вибрав саме мого тата, за всіма прикметами, свого однолітка, щоб отак із розгону впечататись йому в мозок "вічним фото": на, носи, а я пішов! – чи це теж був його спосіб, одинокий приступний людині за мить до ґвалтовної смерти, дати познаку живим, що НАСПРАВДІ ВСЕ БУЛО ЗОВСІМ НЕ ТАК?.." (с).

В тім-то й річ: насправді все завжди буває "не так". Сови завжди не ті, чим здаються; особливо там, де смердить чекістськими портянками. Будьмо уважні (с).

Як повідомляв "Апостроф", Ірина Фаріон померла в лікарні. Медики зробили все можливе, але поранення було несумісне з життям.

Додамо, що офіційне слідство розглядає кілька версій вбивства Ірини Фаріон.