The Times: Мир з втратою території або «вічна війна»

Незважаючи на «план перемоги» Зеленського, думки про перемогу у Києва і Заходу можуть різнитися, зазначає оглядач The Times Марк Галеотті.

«Незрозуміло, чи вважають союзники України, що ворога дійсно можна вигнати», - підкреслюється в статті.

Автор описує два ключових сценарії для України на даний момент: або Київ погоджується на російський контроль над окупованими територіями, або конфлікт стає «вічним» виснажливим зіткненням.

На Заході вважають, що одна з цілей плану Зеленського полягає в «утриманні союзників».

«Не знаю, чи приведе це до перемоги над росіянами, але, швидше за все, план спрямований на те, щоб утримувати нас у стані готовності», - «бурчав» автору статті неназваний німецький дипломат.

Водночас за лаштунками на Заході спостерігається «значна та широко розповсюджена втома щодо України, особливо в Європі».

«Хоча деякі країни, такі як Польща та Велика Британія, досі твердо підтримують Україну, в інших країнах зростає відчуття, що, можливо, настав час покласти край війні, навіть якщо це означатиме створення «потворного миру», - зазначає Галеотті.

Цей мир може полягати в тому, що Україна буде змушена відмовитися від частини своїх територій.

«Існує значний скептицизм навіть серед найпомітніших союзників України стосовно того, чи зможе Київ військовими засобами повернути всі окуповані території.

Навіть визнаний «яструб» з польського аналітичного центру зізнався мені: «Кордони України часто змінювалися з часом; справжня боротьба зараз полягає в тому, щоб у майбутньому кордони України рухалися якнайменше», - пише автор.

Якщо Україна продовжить відкидати будь-які територіальні втрати, «це стане чимось на кшталт вічної війни».

«Після певного моменту виникне ступінь виснаження, і війна, ймовірно, коливатиметься між епізодами жорстоких боїв і тимчасовими перемир’ями, але вона не закінчиться», - припускає Галеотті.

І якщо жодна зі сторін не зможе завдати вирішального удару, «для деяких реальною перемогою стане припинення убивств і створення суверенної, процвітаючої та прозахідної України, навіть якщо це означатиме відмову від порядку оспорюваних і значною мірою зруйнованих територій на південному сході».

На думку автора, «першим кроком до цього, ймовірно, було б припинення вогню».

Але «немає жодних ознак того, що Зеленський думає в цих термінах», оскільки це загрожувало б політичному становищу президента України.

«Як визнав один український чиновник: «Зеленський знає, що націоналісти ніколи його по-справжньому не підтримували і зробили б усе можливе, щоб скинути його, якби він почав говорити про будь-які поступки», - пише Галеотті (при цьому раніше ми згадували, що закінчення війни по фронту зовсім не обов’язково означатиме політичний крах для Зеленського - Ред.).

Він також зазначає, що в НАТО «мало реального ентузіазму для прийому України».

Однак існує, на думку автора, одне виключення.

«Члени НАТО можуть бути змушені зробити це запрошення (про вступ Києва до Альянсу - Ред.), щоб уникнути ще більш неприємного результату: якщо Україна вирішить, що їй потрібен власний ядерний потенціал як остання гарантія її безпеки», - йдеться в статті.