Зеленский боится заговора военных?

Командующий ССО Украины Хоренко, которого заменил Сергей Лупанчук, узнал о своем увольнении из средств массовой информации, главнокомандующий ВСУ Валерий Залужный не делал представление на увольнение.
Об этом сам Хоренко рассказал в эфире ток-шоу УП.
Он рассказал о том, что причины своего увольнения он лично не знает.
«Скажу так, узнал об этом из средств массовой информации. Общался с главнокомандующим (Валерием Залужным), который также объяснить мне этого не смог. Главком должен был делать соответствующее представление, но он мне ответил, что такого не делал.

Симптомы неприятные. Президент увольняет командующего ССО через голову Залужного. То есть, отсутствует взаимодействие между политическим и военным руководством воюющей страны. Или Зеленский почувствовал себя великим полководцем? Чисто Чапаев. «Мы академиев не кончали». Но командовать современной войной – это все же не членом на пианино играть. Кажется, Зеленский этого так и не понял.

Кто принимал решение об увольнении Хоренко? Ермак, Зеленский, Подоляк? Великие военные стратеги. Какова причина? Боязнь заговора, личная нелоянольность. Или Малюк решил прогнутсья перед Зеленским и «раскрыл заговор»?

Кстати, сразу после увольнения Хоренко, после негативной общественной реакции Зеленский заявил, что Хоренко продолжит службу в ГУР МО. А Буданова об этом спросили? Ты ведь чучело не своих клерков переставляешь, а командиров ответственных направлений. Следом выступил Подоляк и заявил о том, что никаких разногласий между политическим и военным руководством нет. И что военным не стоило бы раздавать интервью во время войны. Подоляку стоило бы посмотреть как сейчас в Израиле именно генералы комментируют войну, а политики отошли в тень. Но «поймавшему звезду» Зеленскому этого не понять. Хотя лучшее, что он мог бы сейчас сделать, это отойти в тень и передать власть хотя бы Военному кабинету.

«Мені не подобається стаття Залужного, яку я вчора прочитала. Так, я на неї чекала, бо на статтю в Time, яка мені також не сподобалась, мала бути якась реакція — і ось вона. І вона мені не подобається. Але «не подобається» не означає, що я не згодна чи не вірю тому, що там написано. Навпаки, згодна і вірю.

Я нічого не знаю про Зеленського як людину і керівника, я не дивилась «Слугу народу» і 95 квартал, я за нього не голосувала. Але колись, багато років тому, я якось прийшла до мами а там по телевізору показували «Танці з зірками», які я теж ніколи не дивилась, в мене взагалі немає телевізора вже років 15. І там був саме момент фіналу, де був Зеленський. І всі вже станцювали і журі мало обрати переможця. І там було дуже щільно все, я так розумію, і кожен бал важивий. І вони порадились і кажуть — і от ми вирішили все ж таки, перше місце віддати парі Зеленський і, вибачте, я не знаю хто. І в цей момент я подивилась на екран і побачила як Зеленський підстрибнув і побіг колом студією, і схопив на руки партнерку і ледь не перекинув стіл журі. І це було дуже щиро і дуже мило і дуже доречно, але я побачила щось в його обличчі, що зрозуміла — він не вміє програвати. В поганому сенсі. Він не бачить, не розуміє, не приймає іншого варіанта, окрім своєї блискучої, незаперечної перемоги. Будь-який інший розвиток подій вводить його в ступор, він просто не розуміє, що з цим робити. Це звучить красиво, але насправді це самовбивча риса — коли ти відповідаєш тікі за себе. Це стає суспільно небезпечним, коли ти відповідаєш за інших.

Я ані трохи не була здивована, що він не втік. Для такої людини це просто неможливо, такого сценарію не існує. Фаталізм і віра в свою зірку роблять втечу непотрібною — бо нашо? І все це, і фаталізм і ірраціональну віру в свою особливість і вдачу попри все, але нині вже на межі з відчаєм і істерикою, я побачила в статті Time. І мені це не сподобалось, бо це не те, що нам потрібно зараз.

А потім я прочитала статтю-відповідь Залужного, яка була повною протилежністю тій першій статті. Жодного анонімного джерела, психологічних портретів, мемних висловів, замальовок і припущень. Взагалі жодного особистого слова. Тільки інформація, її аналіз і варіанти стратегії, як в підручнику.

Ця стаття не сподобалась мені тому, що вона з математичною точністю пояснює, чому ми не перемагаємо. Я знаю і розумію, що вона написана напередодні важливих голосувань в США і це послання західним партнерам. Але, на мій погляд, не тільки.

Я вважаю, що публікація саме такої статті в іноземному ЗМІ — єдиний спосіб, який лишився в Залужного сказати президенту те, що він слухати і знати не хоче. І це означає, що інших, менш публічних каналів для такого спілкування вже нема — і мені це не подобається.

Мені не подобається стаття Залужного тому, що вона виглядає як звіт, дуже докладний і відповідальний звіт перед звільненням.

Мені не подобаються обидві ці статті поодинці, але набагато більше не подобаються вони мені разом. Коли в політичному керівництві ми маємо людину, що вірить в свою зірку і заперечує реальність, а в армії маємо дієвого, розумного і активного реаліста, якого натомість не слухають — кому це може сподобатись?

Отже, мені дуже не подобаються ці статті, але я рада, що вони зʼявились. Хтось мав нарешті це сказати і ми маємо почути те, що відбувається, де ми знаходимось. Очікувано, що відповідальною людиною всередині країни виявився главком, а не президент, бо главком не хоче переобратися на посаду главкома.

Ну так, ми вочевидь поки ще не перемагаємо. Але це реальність, а реальність не повинна подобатись чи ні, на неї просто треба зважати, щоб розуміти, як рухатись далі до обраної мети.

P.S. вибачте, вибачте, але я не можу стриматись. Зі статті Залужного я дізналась, що росіяни назвали свою систему мінування «Зємлєдєліє». Це дуже страшно, коли люди не розуміють сенсу базових людських слів.» – пишет журналист Зоя Звиняцковская. С ней сложно не согласиться.

Ситуация трагическая. Политическое руководство представляет человек, не воспринимающий реальность и беспокоящийся исключительно о том, как он будет выглядеть на фоне войны. Военное руководство представляет адекватный профессионал, но … его не только не слушают, но начинают уже переставлять его подчиненных за его спиной. Плюс – ноль ответственности политического руководства за своих прежних назначенцев. Вора Резникова, Баканова и так далее. Вряд ли все это способствует нашей победе. Увы, но привести в чувство зарвавшегося актера, так и не ставшего Президентом может только увесистая оплеуха. Запад уже посылает вежливые оплеухи в виде статьи в «Таймс» и начинающегося игнора. Но, Зеленский не видит реальности и полагает, что это нежные поглаживания. По логике вещей, скоро последует уже однозначный сигнал.

Сергей Никонов, «ОРД»