Що сильніше, закон «Сухопарова», або Закон України? Шлях завдовжки сім років і звернення дочки загиблого бізнесмена

Про це пише сайт Informators.press. Публікуємо матеріал без коментарів та ремарок. Редакція не несе відповідальності та не перевіряє дані, надані та опубліковані сторонніми інформаційними ресурсами.


Віра у найвищу справедливість, і справедливість закону це та основа, яка дає кожному з нас можливість жити, працювати, розвиватися, вірити в себе та майбутнє. Сьогодні ми віримо в силу ЗСУ, поліції, нацгвардії, ППО та всіх тих, хто захищає нас, та нашу землю. Щонайменше, що ми можемо втратити в житті, це гроші. Невідновна втрата, це життя та здоров'я близьких та рідних людей. Щодня наші громадяни втрачають рідних та близьких людей. Ця війна несе багато горя у наші сім'ї.

Я втратила батька 7 листопада 2017 року, не під час війни. У мирному на той час місті Кропивницькому його вбили. У пошуках батька я найняла приватну фірму, у повітря підняли літак, щоб оглянути місцевість із висоти пташиного польоту. Проте, тіло його місцеві грибники знайшли в машині Lexus LX 570, що згоріла 12 листопада 2017 року. Особу загиблого встановила експертиза ДНК.

Мій батько, Крикуненко Олег Станіславович (14.08.1964 р.н.) у місті Кропивницький був відомою людиною. Він займався досить великим бізнесом за місцевими мірками, обміном валюти та продажем золотих прикрас. Для того, щоб викласти, що відбувається зі мною вже скоро сім років, знадобиться пристойна книга. Тому я і вирішила звернутися за допомогою четвертої гілки влади – ЗМІ, до трьох перших – за допомогою у досягненні справедливості закону.

Померлий тато з моєю мамою розлучилися в 2012 році. Я на той час проживала у місті Миколаїв. Спілкувалися з батьком кілька разів на день, телефоном. По сусідству з батьком проживала Троценко Тетяна Миколаївна, якій у батька згодом почалися стосунки. Батько не хотів розписуватись. Після народження дитини батько визнав дівчинку своєю донькою. А Тетяна Миколаївна, не одружуючись з моїм батьком, змінила Прізвище на Крикуненко. Що й стало надалі приводом для маніпуляцій у справі.

Заяву в поліції у мене відмовлялися приймати. Визнавати потерпілої у кримінальній справі поліція відмовлялася (ст. 55 КПК України), тим самим позбавляючи мене прав потерпілого (ст. 56 КПК України). На мої вимоги описати майно батька (а це кілька одиниць зброї, офіційно зареєстровані на батька, золото від трьох до п'яти кг, транспорт та інше майно) я також отримала відмову.

Доступу до майна батька та у квартиру я не мала. Надалі Тетяна (Троценко) Крикуненко зі своїм «другом», офіцером поліції Кропивницького, Сухопаром Сергієм, поміняли охоронні коди сигналізації та замки в квартирі батька. Ключі від квартири були у Тетяни. Донька, народжена Тетяною у стосунках із моїм батьком, Сергія називає татом. А сам Сухопар при зустрічі, і при свідках заявив мені у вічі і при свідках наступне, цитата: Ти нічого не отримаєш, я тут закон.

Цікава ситуація також зі зброєю. У листопаді 2017 року мені вдалося переконати Крикуненко Тетяну видати мені три одиниці зброї для її подальшої передачі на зберігання в дозвільну систему міста Кропивницький. Зброю у мене прийняв інспектор дозвільної системи Єфімов Сергій Олександрович. Також рішенням суду було накладено заборону відчуження майна, що належить моєму батькові. А спадкоємцями в рівних частках були визнані я, і моя неповнолітня сестра по батькові Крикуненко Дарія Олегівна (13.04.2013 р.н.).

Але, незважаючи на заборону, інспектор Єфімов перереєстрував зброю на Тетяну Крикуненко з метою її подальшого продажу. Така сама ситуація з транспортом, та з іншим майном. Всі документи, що підтверджують, у мене є в наявності. Також я передала до редакції останнє звернення адвоката (а адвокатів в мене було достатньо, і всі вони впиралися в «закон» колективного Сухопарова) до керівника ДВБ Національної поліції України. Описувати все, що відбувається, як я писала раніше, це означає написати книгу. Усі свої слова я готова підтверджувати документально.

Тому я звертаюся через ЗМІ до всіх компетентних осіб за допомогою у встановленні чинності Закону над свавіллям на місцевому рівні.

Прошу цю публікацію вважати офіційним зверненням:

До Президента України Володимира Олександровича Зеленського, до Офісу Президента України, до Офісу Генерального прокурора, до Міністра внутрішніх справ України І́гора Володи́мировича Климе́нко, до Голова комітету з питань правоохоронної діяльності Іонушаса Сергія Костянтиновича, до Директора в Національне Антикорупційне Бюро України Кривоноса Семена Юрійовича, до Директор Державного бюро розслідувань Сухачов Олексій Олександрович, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Офіс Омбудсмана України Лубінець Дмитро Валерійович.

Лебідь Олена Олегівна, донька, якає потерпілою у кримінальній справі щодо вбивства мого батька, Крикуненка Олега Станіславовича