Дослідження ДНК розкрило таємниці середньовічної громади, яка мешкала в печерах

Вчені багато років ламають списи, чому мешканці кількох середньовічних печерних поселень з Піренейського півострова обрали для життя саме печери, а не більш традиційне сільське житло. І хоча може виникнути спокуса вважати їх відлюдниками або членами релігійної групи, існує мало доказів на підтримку таких теорій. Тепер їхню історію розкрито завдяки дослідженню ДНК цих людей.

Дослідження вчених було опубліковане в Science Advances.

Вчені зробили генетичний аналіз останків людей із поховання і з'ясували походження цієї спільноти, їхні стосунки один з одним і хвороби, якими вони страждали.

Об’єднана інформація розкриває історію інбридингу, випадкових спалахів насильства та хвороб протягом цього періоду історії. Однією з можливостей є те, що деякі з перших поселенців були людьми з військовим досвідом, хоча незрозуміло, чи були вони професійними військовими.

Вхід у печеру Лас-ГобасФото: GPAC

Поселення існувало з середини VI століття до XI століття нашої ери. Раннє Середньовіччя було динамічною та бурхливою епохою в багатьох частинах Європи, включаючи Піренейський півострів. Після падіння Західної Римської імперії в 476 році нашої ери Іберія опинилася під владою вестготів, які прибули з північної Європи.

Вестготське королівство зазнало краху після завоювання мусульманськими арміями, які перейшли з Північної Африки в 711 році нашої ери. Внаслідок цього було засновано територію, відому як Аль-Андалус, що охоплювала більшу частину Іберії. Але християнські королівства збереглися на півночі півострова і поступово відвойовували територію.

Відомості про період у цій частині світу відомі завдяки подіям у великих містах Іберії того часу, таких як Толедо, Гранада та Кордова. Це були центри торгівлі, дипломатії та влади. Сільська місцевість Лас-Гобас дає змогу зазирнути в життя далеко від цих міських центрів, в одному з характерних печерних громад, відомих з того періоду.

Розташований у провінції Бургос на півночі Іспанії, поблизу села Ланьо, Лас-Гобас має кладовище, яке постійно використовувалося з VII по XI століття. Спочатку воно було з’єднане з церквою, також побудованою в межах печерного комплексу. До десятого століття жителі переїхали до більш типового сільського села, хоча печерна церква та цвинтар залишалися у використанні до ХІ століття.

В ході археологічних розкопок на цвинтарі виявлено останки 41 людини. Вчені піддали 39 із них генетичному аналізу, і 33 дали достатньо ДНК для визначення статі (22 особи чоловічої статі та 11 осіб жіночої). Близько 28 останків дали достатньо ДНК для подальшого дослідження за допомогою різних генетичних методів.

Удари мечем

Вчені виявили, що жителі були переважно місцевого іберійського походження з дуже мінімальним внеском північноафриканців, попри їх близькість до північного краю Аль-Андалуса. Це узгоджується з історичними записами, які вказують на обмежений генетичний вплив північноафриканського населення на півночі Іберії в середні віки. Однак певна міграція все ж відбулася, про що свідчать кілька людей із вищим північноафриканським походженням після мусульманського завоювання.

На двох скелетах, що належать до ранньої фази поселення, були ознаки насильства, яке, ймовірно, було результатом ударів мечем по голові. Дві особини були генетично близькими. Дивовижно, але один із них вижив після поранення, яке розрізало череп. Ці скелети, однак, походять з часів до мусульманського завоювання, тому їхні травми не були спричинені конфліктами вздовж кордону Аль-Андалус.

Черепа з Лас-Гобаса зі слідами насильства

У цей період спостерігався підвищений рівень інбридингу - схрещування близькоспоріднених організмів: приблизно 61% вибірки, де було достатньо геномних даних для аналізу, демонстрували ознаки інбридингу (14 із 23). Це свідчить про те, що населення того часу практикувало ендогамію – одруження лише в межах громади.

Разом із доказами інбридингу вчені виявили, що деякі з найдавніших чоловіків були близькими родичами, оскільки спостерігаються лише відносно невеликі варіації в їхній Y-хромосомі (пакет генетичного матеріалу, який передається від батька до синів). Це свідчить про те, що це місце могло бути заселене у сьомому столітті нашої ери невеликою групою, де пари оселяються в домі чи громаді чоловіка, і яка, можливо, мала досвід війни.

Рання фаза поселення Лас-Гобас також виявила кілька випадків бактерії Erysipelothrix rhusiopathiae, яка викликає шкірне захворювання у людей. Що ще цікавіше, бактерія часто походить від домашніх тварин. Бактерія також була присутня на останній фазі поселення, але з меншою частотою.

Джерело віспи

Наявність цієї бактерії, яка зазвичай зустрічається у свиней, свідчить про те, що утримання цих тварин було невід’ємною частиною способу життя громади. Крім того, один із людей, інфікованих E rhusiopathiae, також був носієм Yersinia enterocolitica, бактерії, яка, як відомо, заражає людей через погане м’ясо або погану воду.

Ендогамія залишалася сильною рисою протягом всієї історії населення, навіть коли громада перейшла від печерних жител до більш типового сільського поселення в Х столітті. Під час цієї пізньої фази вчені виявили ДНК вірусу натуральної віспи, що відповідальний за віспу в людини десятого століття.

Поховання, розкопані на місці Лас-ГобасФото: GPAC

Деякі дослідники припускають, що віспа з високим рівнем смертності (30% без вакцинації) потрапила до Іберії через мусульманське завоювання. Однак штам натуральної віспи Лас-Гобас був схожий на штам, виявлений у Скандинавії, Росії та Німеччині в той же період. Тому складається враження, що принаймні один шлях пандемії був зі сходу.

Збільшення мобільності, прикладом якого є зростаюче значення північного міста Сантьяго-де-Компостела для християнських паломників у ІХ та Х століттях, могло навіть сприяти поширенню вірусу. У всіх цих аспектах Лас-Гобас виділяється як унікальне місце, що охоплює бурхливий період раннього середньовіччя в Іберії.

Він розкриває спільноту, позначену ізоляцією, насильством і відданим поклонінням. Те, що почалося як група жителів печер, перетворилося на типове сільське село, яке витримало свою частку хвороб. Таким чином, вчені зробили рідкісний і детальний погляд на життя людей, чиї історії часто затьмарені історією.

Як повідомляв "Апостроф", у східній Німеччині, розкопали 4200-річну могилу, яка містила скелет людини, яка, ймовірно, ризикувала стати "зомбі".Археологи дійшли такого висновку, тому що ця людина, якій на момент смерті було приблизно від 40 до 60 років, була похована з важкою кам’яною плитою, покладеною на ноги.