Схема виведення капіталу: експерт розповів, як запаси стратегічної сировини продали за ціною торгового центру у Києві
Угода з азербайджанською компанією, що купила ОГХК за смішні 100 мільйонів доларів, є не лише дешевою, а й підозрілою.
Таку думку у своєму Telegram-каналі висловив економіст і фінансовий аналітик Олексій Кущ.
Різні у нас були моделі приватизації, але так, щоб із одним учасником продати запаси стратегічної сировини (титан) за ціною торгового центру у Києві.
Але тут навіть це не цікаво, а сама підкладка схеми.
Я вже писав про купівлю азербайджанською компанією ОГХК - об'єднаної гірничо-хімічної компанії, яка раніше належала олігарху Фірташу, потім була з помпою націоналізована і тепер якось буденно і без фанфар приватизована надвечір п'ятниці за смішну суму в 100 млн дол.
Низьку ціну продажу компанії обґрунтували тим, що війна та впали світові ціни на титанову сировину – ільменіт.
З іншого боку, навіщо продавати, якщо війна і впали ціни на сировину, що видобувається компанією?
Але найцікавіше те, що компанія з Азербайджану, яка купила ОГХК, ніколи не була помічена в титановому бізнесі.
Нещодавно вона купила в Україні корпоративні права мобільного оператора Водафон.
Тоді накій їй титан? Нахиба?
Але скринька схемою відкривалася.
Мобільний оператор має непоганий прибуток, тому своїм власникам він може заплатити пристойні дивіденди.
Але як їх репатріювати із України? Поки триває війна, це заборонено. До речі, ця заборона може тривати у тій чи іншій формі і після завершення війни.
Але гроші треба виводити.
А далі озвучую виключно свою авторську версію, гіпотетичну.
Якщо не можна вивести капітал із країни, потрібно купити в цій країні актив з експортним потенціалом.
І тоді виведення капіталу відбудеться через експорт сировини.
Проста схема: інвестуєш прибуток від володіння мобільним оператором ОГХК. Експортуєш титан та виводиш капітал за допомогою сировинного експорту.
При цьому держава тобі ще й відшкодує ПДВ на суму податкового кредиту: капвкладення, придбання обладнання, електроенергії, вартість ремонтів тощо.
Але ж експортний виторг треба повертати, запитає наївний читач.
Потрібно, але іноді "не можна".
Які схеми вже застосовують різні компанії в Україні щодо неповернення валютної виручки?
Є "нарвана схема": продаєш сировину фіктивному покупцю за кордоном, він не розраховується і ви його банкрутуєте.
Подаєте позов до суду та отримуєте довідку про банкрутство за кордоном. У правильній юрисдикції це коштує кілька тисяч доларів. Потім із цією довідкою йдете до банку та знімаєте суму експорту з валютного контролю.
Так під час війни не повернулося 8 млрд доларів експортного виторгу зернових трейдерів.
Є схема лобістська. Ну, на кшталт, ваш експорт дуже важливий для країни і вам потрібні особливі терміни повернення валютної виручки.
Так, за деякими товарами аграрного експорту НБУ збільшив термін повернення експортної виручки з 90 до 120 днів.
Є схема "сіра". Створюєте в офшорі фірму-прокладку на острівних бомжів і продаєте свій товар собі, наприклад, за 30 одиниць. І вже з офшору перепродаєте реальному покупцю за ринковою ціною, наприклад за 100 одиниць.
70 одиниць у такій схемі ніколи не повернуться до України.
Ну і взагалі, 90 днів повернення експортної виручки в Україну за основною лінійкою товарів – це як дебетний ліміт щодо виведення капіталу у розмірі квартальної виручки. Теж непогано.
Загалом у нас можна купити стратега із запасами цінної сировини за ціною ТРЦ, використовувати його для виведення капіталу, коли іншим не можна і ще отримати від держави відшкодування ПДВ.
Тому я не розумію тих людей, які кажуть, що в Україні важко вести бізнес.
Такого "повного фаршу" вам ніде у світі не запропонують. Просто потрібно вміти домовлятися з рівними пацанами.
Це все, звичайно, можуть бути мої фантазії і новий інвестор насправді хоче побудувати завод з виробництва металевого титану з видобутої сировини та запустити друк деталей у 3D принтері з порошку титану.