Василь Попадюк: "Якби Девід Гаррет грав класику, він би заробляв меньше"

1 грудня у Києві у МЦКМ відбудеться концерт популярного канадійсько-українського скрипаля Василя Попадюка, якого називають сучасним українським Паганіні. Музикант розповів Vesti.ua, чому кавери на сучасні хіти грати вигідніше, ніж класику. А також, яких звичних для нас традицій святкування Нового року немає у Канаді й чому продавці канабісу у цій країні банкрутують.

– З якою програмою ти виступиш у Києві, які нові композиції з’явилися та чому саме вони?

– Зі мною буде грати український, а не канадський гурт PAPA DUKE BAND. Тому ми готуємо нові твори. З нового, буде латина та багато хору. Те, що у мене з’явиться латина, пояснюється дуже просто. Річ у тому, що у канадському складі мого гурту є кубинці й вони додають свого колориту. Оскільки Канада – мультикультурна країна, тому і в нашій програмі це яскраво проявляється. 

– Чому виконувати класику не так прибутково, як сучасні поп-хіти?

 – Не прибутково виконувати класику в Україні. У Канаді та інших країнах це досить нормальні заробітки. Тому сольні виконавці заробляють досить непогано. Та й музиканти, які працюють в оркестрах, теж добре заробляють. Принаймні в Канаді на ці гроші прожити можна. 

– Але, з усім тим, найпопулярніший скрипаль декількох останніх років, Девід Гаррет, у своїх концертах здебільшого виконує кавери на пісні Coldplay, Led Zeppelin, Бруно Марса та інших рок- та попзірок. Чому?

– Якби він виконував класичну програму, то таких заробітків не мав би. Він досить хороший класичний скрипаль, грав у фільмі Паганіні, а на концертах – його твори. Але публіка не любить, коли її повчають та навчають. Їм потрібні легкі сучасні ритми – музика з фільмів про Гаррі Поттера або “Піратів Карибського моря”. Тобто те, що можна зіграти трьома пальцями. Людям важко сприймати більш складну музику. Вона, скоріше, для естетів, які мають хоча б початкову музичну освіту.  

– Де ти зараз проводиш більше часу – у Канаді чи в Україні?

– Здебільшого я на гастролях. Тільки-тільки закінчилася пора фестивалів, і я виступав і в Америці, і в Канаді, і в Європі. Багато проводиться українських фестивалів. Наприклад, нещодавно ми з Олегом Скрипкою виступали на одному з таких у Вашингтоні та зібрали 600 тисяч доларів на допомогу Україні. 

– Гастролюючи світом, ти можеш, дивлячись на публіку, сказати, де найбільше та найменше підтримують Україну? 

– Якщо вже відбувається захід, то зрозуміло, що на нього приходять ті люди, що підтримують Україну. А зважаючи на розмови серед жителів Канади, то люди з Іраку не підтримують Україну, кажуть, що даремно ви впираєтеся. А ось ірландці, навпаки, підтримують нас повністю. У мене сусід ірландець. Я прикріпив український прапор на своєму будинку, і він також зробив. А навпроти нас живе росіянка, то вона виходить і радіє нашим прапорам. Якби ви опинилися у Торонто в Даунтауні, то побачили б майже на кожній машині український прапор або напис – F*ck off, Russia. Я навіть в Україні не бачу стільки прапорів, скільки у Канаді.    

– Чи є у Канаді якийсь розподіл між громадянами щодо підтримки України та за яким принципом він трапився?

– Здебільшого українців підтримують не тільки ті, хто переїхав з України, а й канадці. Але є чимало тих, хто вже пережив війну і вони не підтримують нас. Окрім іракців, це серби. 

– Чому скрипалі мріють грати на скрипках Страдіварі або Гварнері? Чим сучасні інструменти гірші, хіба вони з роками не вдосконалюються?

– Дотепер не знайдено секрет лаку. Нібито багато зробили у вдосконаленні інструменту, знайшли нові рецепти лаку, але звучання все одно не таке. Звучання старих скрипок – унікальне. Воно лунає далеко. Та й сам звук такий, що його ні з яким іншим не переплутаєш. Страдіварі є Страдіварі. Це як картини старих майстрів. Оригінали коштують мільйони. А коли роблять копії, все одно виходить щось не те.

– Наближається Новий рік, які традиції, зокрема телевізійні, у Канаді? Що дивляться та що готують?  

– Головне відмінність у тому, що головне свято тут – не Новий рік, а Різдво. Та й, в принципі, світські свята не святкуються так широко, як релігійні. Таких традицій, які були за радянських часів: дивитися "Іронію долі" та їсти салат "Олів’є", у Канаді немає. Останній Новий рік я взагалі проспав. Телевізор, частіше, взагалі не вмикається. Ті, хто з України, частіше слухає колядки та інше. Немає навіть традиції знімати для телебачення святкові концерти за участю головних зірок країни. Єдине, що є, це крутять фільми про Різдво. Але якийсь один, а всі що існують. До речі, святкують два Різдва – католицьке та православне. І в такому випадку на одне свято відвідують батьків дружини, а на друге – чоловіка, або навпаки. А на Новий рік люди біжать на головну площу свого міста і святкують там.        

– Канада стала однією з перших країн, яка дозволила продаж марихуани. Ти від цього відчув більшою мірою негатив чи позитив?

– Так, у Канаді дозволили це з 2019 року. Дивно, але люди почали менше курити марихуану. Людям це стало не цікаво. Навпаки, компанії, котрі цим займаються, банкрутують. Магазини "Канабіс" – на кожному кроці, а ще дозволено вирощувати у себе на городі шість кущів. Але на цей продукт немає великого попиту. Всі думають – о, наркотики, зараз будуть великі бабки. А тут – нічого подібного. Мій друг купив дві фабрики, тепер намагається продати й не може. Вже втратив купу грошей.