Така ж фантастична ідея, як звільнити від колектору річку Хрещатик: експерт про "відродження Либеді"

Створення рекреаційної зони біля Либеді – невдала ідея, тому що ця річка протікає в десяти метрах від залізничних колій. Київським активістам варто знаходити більш реалістичні об’єкти для відновлення, ніж сліпо копіювати закордонні приклади.

Про це написав у своєму блозі на Oboz.ua директор "Інституту міста" Олександр Сергієнко.

"Є чудовий документальний фільм про Либідь, який детально показує її стан по всій довжині, але й самі активісти ревіталізації річки не приховують, що проект "відновлення" коштуватиме мільйони доларів… що, саме по собі, більш ніж промовисто. Як приклад вони наводять "визволення" з колектору річки Чон-Гі-Чун в Сеулі й цей проект вочевидь засліплює їм очі. Однак, відразу впадає в око принципова відмінність між Києвом та Сеулом – в Сеулі річка тече в житлових кварталах, а в Києві Либідь протікає в десяти метрах від завантажених залізничних колій, тож робити там рекреаційну зону для відпочинку – ідея, м’яко кажучи, вкрай невдала", - написав Олександр Сергієнко.

Він зазначив, що сьогодні відтворення річки Либідь – це така ж фантастична ідея, як відтворення річки Глибочиця або Хрещатик.

"Не слід забувати, що інфраструктура міста, яка склалася історично, накладає свої обмеження, понад те – робить неможливим "розкриття" багатьох київських річок. Можна запропонувати, наприклад, фантастичну ідею створення пішохідної зони вздовж річки Глибочиця (яка протікає зараз у колекторі) та підняття її на поверхню, чому б ні? Або ще більш фантастичну та амбітну – звільнення від колектору річки Хрещатик, яка протікає під головною вулицею Києва. Безумовно й те, й інше буде дуже красиво, але наслідки для транспортних потоків столиці – абсолютно непередбачувані", - наголосив Сергієнко.

Експерт застерігає активістів від сліпого наслідування закордонних прикладів.

"Активна громадськість міста має знаходити більш реалістичні об’єкти для створення та відновлення рекреаційних зон в столиці, ніж сліпо копіювати закордонні приклади. Чужому научайтесь, але свого не цурайтесь", - рекомендує Сергієнко.

Він підкреслив, що петиція про заборону торкатися літописної річки Либідь будь-якими будівельними проектами продиктована цілком зрозумілим бажанням киян зберегти та відродити природу столиці. Проте в місті без втручання в "дику" природу не обійтися.

"Антропогенний тиск, який створює місто, в тисячі разів сильніший, ніж той, який створює село на сусідні ліси та луки. Там природній баланс здатний самовідтворюватися, а в місті це практично неможливо: клаптики зелених зон витоптуються натовпами відпочиваючих, випалюються вогнищами для шашликів, засмічуються пляшками, людськими та собачими екскрементами. Те саме стосується й київських річок та озер – без догляду вони швидко перетворюються на засмічені калюжі та каналізаційні рівчаки", - пояснює Сергієнко.

Відповідь на питання суперечності між потребами розвитку міста та збереження природи в місті треба шукати десь посередині, а саме подумати – як використовувати "дику" природу на користь громаді міста, підкреслює директор "Інституту міста".

Як повідомлялося, мер Києва Віталій Кличко, відповідаючи на петицію про заборону закриття в колектори міських річок, зокрема Либеді, зазначив, що Либідь протікає в підземному колекторі або у бетонному руслі через кілька центральних районів Києва. Її протяжність більше 17 км. На єдиній ділянці, яка не має бетонного каналізованого русла, створено пам'ятку природи місцевого значення "Природне русло річки Либідь" площею 0,3 гектара.