"Минуло пів секунди й вибух": прикордонник згадав свій найважчий день на фронті, коли втратив побратима

Фельдшеру-прикордоннику з Білопілля, Дмитру Троцькому, 29 років. Він перебував на передовій, де втратив ногу у бойових діях, а тепер з протезом адаптується до цивільного життя і сподівається повернутися до військової служби. Дмитро працював фельдшером швидкої медичної допомоги та активно займався спортом до свого призову до Державної прикордонної служби України у 2016 році. Історію розповіли в Суспільному.

Під час обстрілу на Луганському напрямку він втратив ногу.

"Там де ми окопалися з Владом, товаришем моїм, почули свист однієї з мін, минуло пів секунди й вибух. Я впав на живіт, закривши обличчя руками, щоб на потрапили осколки і почув, що запекла нога. Я зрозумів, що попав мені осколок. Не знав ще яка ступінь поранення, почав перевертатися, але нога була нерухомою. Наклав турнікет. Почав, як звичайна людина, просити допомогу. У мене був побратим Демиденко Владислав, я його шовхнув двічі, попросив допомоги, але Владик вже… Осколок потрапив мені в ногу, а йому в голову", — згадує прикордонник Дмитро Троцько.

Через інтенсивний обстріл, підійти до пораненого було неможливо, тому прикордоннику довелось самому собі застосувати турнікет. Військовий говорить, аби не потрапити в полон, обклався гранатами й читав молитву.

"Згадав про сім'ю: маму, дружину, дітей. Думаю, зараз помолюся і підірву себе. Добре, що хлопці підскочили своєчасно, щойно я розповів молитву і хотів потягнути за чеку, чую голос хлопців: "Хто 300?". Я руку підняв і кажу: "Я", — згадує чоловік.

За словами Дмитра, він залишився живим завдяки допомозі побратимів. Вони підбігли втрьох, відразу почали надавати йому допомогу, наклали ще один турнікет і почали викликати для евакуації автомобіль. Тягнули вони бійця з останніх сил під час дощу з автомати за спинами.

Вже з лікарні, о четвертій ранку, чоловік повідомив про поранення рідним.

" Набрав до дружини, вона, як відчувала, що зателефоную так рано. Кажу їй: "Був на бойовому завданні, отримав поранення і втратив ногу". Відразу ж мама почула і запитує: "Тільки ногу?". Відповідаю: "Тільки ногу". А вони відповіли: "Слава Богу, завтра будемо", — розказує чоловік.

Після поранення Дмитро три місяці був прикутим до ліжка. Пройшов реабілітацію. Вчився заново сидіти та ходити з протезом.

"Різні госпіталі були. Зараз я стараюсь допомагати хлопцям-побратимам. Допомагаю, починаючи від зарядних пристроїв і закінчуючи тепловізійних приладів, генераторів", — пояснює чоловік.