"При штурмах втрати неминучі, але це був жах": військовий ЗСУ загадав найтяжчий день на фронті

Олександр, військовослужбовець з 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, народився в Ужгороді і наразі йому 34 роки. У період з 2015 по 2016 рік він брав участь у операції об'єднаних сил на сході України.

Після цього він працював у сфері бізнесу, займаючись встановленням сцен, освітленням, звуком і великими моніторами на різних масових заходах. У перші дні російської агресії, 28 лютого 2022 року, у свій день народження, він вирішив піти на військовий призов. Його історію розповіли на сторінці Закарпатського легіону у Facebook.

З початку повномасштабного вторгнення Олександр у складі свого штурмового підрозділу перебував на всіх гарячих точках, де діяла 128 ОГШБр: від оборони на Запоріжжі до штурмів на Херсонщині, від стримування росіян на Бахмуті до контрнаступу на Запоріжжі. Під час цих боїв він отримав три контузії та осколкові поранення.

"Найважче для мене було на Херсонщині. Ми проривали передній край росіян в посадках, вели ближні бої. Попереду йшов танк, за ним штурмовики на чотирьох "BMW" плюс "УР-ка". Під час одного зі штурмів "УР-ка" поїхала не в тому напрямку, танк став, одна з "BMW" закипіла. Тоді ми пішли вперед на трьох "BMW", одна з яких підірвалася на міні, а інші підбили з "ПТУРів". За кілька днів боїв у моєму відділенні п’ятеро стало "200", а інші — "300". Зрозуміло, що при штурмах втрати неминучі, але це був жах", — розповів Олександр.

Під час війни він часто стикається з російськими військовими лицем до лиця. Крім того Олександр і його товариші часто змушені були приймати важкі рішення.

"Зі взводу залишилося 12 бійців — вимотаних, виснажених, щойно після "м’ясорубки". Пішли тільки четверо. Посадка довжиною 1,6 кілометра, а в ній, за даними розвідки, 17 росіян. Ми йдемо й не знаємо, що буде через кілька хвилин. На щастя, зліва вже зайшов сусідній підрозділ, а саму посадку перед тим гарно "прокосила" "Шилка". Тому росіян уже не було, ми тільки закріпилися. Але могло бути зовсім по-іншому. Чи не страшно в такі моменти? Насправді страшно, навіть дуже, але ти рухаєшся, працюєш і на адреналіні не помічаєш страху", — сказав Олександр.

Він також підкреслив, що на війні дуже важко, а з іншого боку все просто — потрібно виконати свою роботу, щоб захистити свою країну ті не дати її окупувати. До того ж видно, яка людина насправді.

"Якщо штурмовик, то йдеш на штурм, командир відділення — ведеш у бій, медик — евакуйовуєш. Це важка й страшна робота, але вона проста — ти не заморочуєшся, як на цивілці. Тут кожен гартується й проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді", —підсумував Терен.