«Звідси виїхати нема чим»: в селі на Одещині залишилось лише п’ятеро людей, відео
У селі Тилігульське на Одещині, де мешкає лише п'ятеро людей і яке оточене покинутими будинками та дачами, місцеві жителі мріють про автобус, який приїхав би хоча б раз на тиждень, адже транспорту сюди немає.
Про життя села розповіли на Суспільному.
Від Одеси до Тилігульського — година їзди автомобілем. Проте асфальтована дорога закінчується на під'їзді до села. Місцева мешканка Надія зазначає, що раніше тут проживало багато людей саме через агропромисловий комплекс, у селі були свої скотарні.
“Молоді тут було чимало. Але згодом усі роз'їхалися. Ми живемо тут вже 24 роки. Дорогу вирівняли два тижні тому, а до цього вона була такою, що після дощу виїхати було практично неможливо! Тепер тут залишилося лише кілька дач. Як людей поменшало, так і будинки роздали під дачі”, — розповідає жінка.
У Тилігульському населеному пункті запасаються продуктами на тривалий період, адже тут немає магазинів, аптек і громадського транспорту:
“Раніше на в'їзді був магазин, де торгували люди з Кордона, але його закрили, адже клієнтів не залишилося. Хліб привозить дочка. Коли їдемо в Доброслав, я закуповую в морозильник, і нам вистачає на тиждень. Витягую свіжий, і так харчуємося. Щоб виїхати до Доброслава, знаходимо машину, бо звідси неможливо вибратися. Нам вже не потрібна робота. А так, поки що тримаємося”, — додає жінка.
Чоловік Надії, Леонід, тримає кілька сімей бджіл, хоча раніше мав двох корів. Зараз, за його словами, здоров'я вже не дозволяє займатися цим.
“Коли я прийшов з лікарні, жінка лягла в лікарню. Прийшов я додому, і ми продали корів. Мої були дуже добрі: жодна ніколи не піднімала ноги. Зараз у нас тільки три собаки, і їх часто підкидають сюди», — розповідає чоловік.
По сусідству з подружжям продається будинок за 4000 доларів. Власниця Наталія, яка живе неподалік, каже:
“Ми належимо до Калинівської сільради, але громада наша у Визирці. Це далеко від нас. Нам доводиться знаходити машину, щоб доїхати до Доброслава за хлібом. У нас є троє дітей, які живуть тут. Для них до школи забезпечили автобус, але нам дуже потрібно, щоб хоч раз на тиждень їздив автобус», — ділиться Наталія.
Найбільше Наталія стурбована станом місцевого цвинтаря. Вона розповідає, що підтримує його в чистоті власними силами.
“Все, що я хотіла від громади, — це добратися до Визирки. Наше кладовище не обгороджене і стоїть просто серед поля. Минулого року частина пшениці загорілася, бо хтось кинув сірник. Ніхто на це не реагує. Я скільки разів просила! Хоч б раз на рік покосіть! А ми все самі скидаємось і косимо», — додає жінка.