Контроверсія в Парижі: Показ фільму “Тіні забутих предків” та російська кінематографія

Українське посольство у Франції звернулося до влади у зв’язку з показом фільму “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова на фестивалі російського кіно в Парижі. Дипломати вважають цю подію привласненням української культурної спадщини.

Показ фільму був включений до програми заходу, який був приурочений сторіччю від дня народження відомого вірменського режисера.

Фільм, який у французькій версії отримав назву “Вогненні коні” (Les Chevaux de feu), створений в СРСР на кіностудії імені Довженка у Києві, Україна.

Хоча Параджанова належно визнають як вірменського режисера, його зв’язують із Грузією та Москвою, проте його фільм розглядається як спроба оживити українську культурну традицію. Проте, на головній сторінці фестивалю чітко стверджується: “Відкрийте для себе найкраще російське кіно вчора та сьогодні”.

Представники посольства вважають, що навіть у ці важкі часи необхідно продовжувати захищати й просувати російську культуру, проте зазначають, що цей конкретний випадок є культурною апропріацією, і просять французьку владу розібратися з інцидентом.

Цей фестиваль, який проводиться вже вдесяте, цього року був присвячений пам’яті померлого російського політика Олексія Навального. Покази відбувалися у Парижі з 7 по 12 березня, а потім у Таверні з 12 по 17 березня. Організатором виступає асоціація “Інша Росія”. Посольство України звернулося до міністерства культури та інших владних структур у Франції з цього приводу.

Фільм “Тіні забутих предків”, знятий режисером Сергієм Параджановим за однойменною повістю українського письменника Михайла Коцюбинського, вийшов у світ у 1964 році на київській кіностудії імені Олександра Довженка. Більшість сцен фільму було знято у Карпатах, в селах Криворівня та Верховина.

Майже після 60 років від свого виходу, кінокритики визнали його найкращим українським фільмом в історії кіно. “Тіні забутих предків” отримали світове визнання на численних міжнародних фестивалях і стали важливим символом дисидентського руху та боротьби українців з радянським режимом, після протестів проти арештів українських інтелектуалів на прем’єрі фільму.

Фільм розповідає романтичну історію Івана і Марічки – гуцульських Ромео та Джульєтти, в якій виявилися багато якостей, притаманних кіно Сергія Параджанова: метафоричність, глибоке розуміння етнографічності та символізм, а також вміння передати почуття тонкими штрихами.

Фільм вийшов українською мовою без дубляжу російською, що було майже невідомо для того часу. Це відразу зробило Параджанова відомим режисером, проте його ув’язнення заступилося за наступним фільмом “Київські фрески”, хоча зйомки вже тривали. Його вважали націоналістом, оскільки він потоваришував з дисидентами та виражав своє невдоволення культурною політикою Радянського Союзу.